Адаптаційний процес дошкільників

Шановні батьки! Всіх у вас на слуху слово «адаптація». Кожен з вас також пережив цей стан. Згадайте свій стан, коли ви вперше прийшли на роботу, в новий колектив.

Що ж значить адаптація для вашої дитини?

Адаптація - це пристосування організму до нової обстановки, а для дитини дитячий сад є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими відносинами.

Розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важкий.

При легкій адаптації негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит і сон, вона з небажанням грається з іншими дітьми. Мова загальмовується, але дитина може виконувати вказівки дорослого. Під час подальшого звикання до нових умов усі ці явища зникають протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі.

При середній адаптації емоційний стан дитини нормалізується повільніше. Сон і апетит відновлюються лише через 20 – 40 днів. Настрій нестійкий протягом місяця, щодня плаче. Протягом першого місяця дитина хворіє, як правило, гострими респіраторними інфекціями. Захворювання триває 7 – 10 днів і завершується без ускладнень. Вага не змінюється. Зміни вегетативної нервової системи: блідість, тіні під очима, палаючі щоки, діатез – протягом одного-двох тижнів.

При важкій адаптації емоційний стан дитини нормалізується досить повільно. Іноді цей процес триває кілька місяців. Дитина погано засинає, сон короткий, плаче уві сні, прокидається із слізьми; значно зменшується апетит, можлива відмова від їжі, невротичне захворювання, функціональні порушення шлунково-кишкового тракту. Не грається з дітьми або проявляє агресію. Відмовляється від участі в грі. За цей період дитина або хворіє ще раз, нерідко зі значними ускладненнями, або проявляє стійкі порушення поведінки (намагається сховатися, куди-небудь вийти, сидить і кличе маму тощо). У таких дітей бурхлива негативна емоційна реакція й негативне ставлення до дитячого закладу, що спостерігається в перші дні, часто змінюється млявим, байдужим станом.

Перші кроки пристосування до умов дошкільного закладу непрості. Це стрес для дитини, який негативно впливає на її психологічний стан. І щоб процес адаптації був легший, їй потрібна допомога з боку дорослих, особливо батьків. Процес адаптації у кожного проходить по різному. А ми дорослі маємо бути уважними і добрими до дітей, завжди прагнути їх зрозуміти, як би складно це не давалося і допомогти їм у цьому.

Поради для батьків

«Адаптація дитини до дитячого садка»

• Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими: відвідуйте з малюком  дитячі парки та майданчики,  привчайте до гри в пісочницях.
• Ходіть із малюком на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як він поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкутий.
• Дізнайтеся, який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня в групі.
• Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола.
• Розкажіть дитині, що позитивного є в дитячому садку. Важливо, щоб малюк не боявся, — тоді йому легше звикати. У жодному випадку не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за його неслухняність.
• В дитячий садок дайте дитині улюблену іграшку, щоб вона відчувала частинку своєї домашньої атмосфери.
• Дізнайтеся, можливо, в цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо в групі дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше гралася вдома або надворі.
• Відвідайте дитячий садок у той час, коли діти на прогулянці, познайомте свого малюка з вихователем та дітьми.
• Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками.
• Кажіть малюку, що це дуже добре, що він доріс до дитсадка і став таким великим.
• Не обговорюйте при дитині проблем, пов’язаних із дитячим садком.
• Пам’ятайте, дитина відчуває вашу тривогу!
• Цікавтеся у вихователів вашої дитини, як вона грається, як спілкується з іншими дітьми.
• Приймайте почуття дитини.
• Не обманюйте дитину!
• Обов’язково повідомте вихователів групи звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки вашого малюка.

Позитивне мислення: відганяємо небажані думки

Один з важливих інструментів розвитку і успіху людини — позитивне мислення. Відганяйте небажані думки, які заважають радіти життю.

Небажані, нав’язливі думки здатні довести людину до стану тривоги або депресії. Вони змушують концентрувати увагу на негативних подіях, часто представляючи їх гірше, ніж є насправді. Зациклюючись на таких думках, людина виглядає вічно незадоволеною і прискіпується до себе і оточуючих. Подібне мислення відбирає можливість відчувати себе щасливим.

Чи можна вимкнути погані думки, як обридлу музику? Насправді, можна. Психологічні техніки зупинки думок допоможуть відігнати небажані думки і повернути собі позитивне мислення.

Можливості позитивного мислення

Численні наукові дослідження показують, що самопочуття людини багато в чому залежить від її мислення, а думки здатні матеріалізуватися. Негативні думки навіть можуть притягнути хвороби. Таким чином, змінивши мислення, ви зможете поліпшити своє здоров’я.

Крім того, від напрямку мислення залежить розвиток особистості, діловий успіх і гармонія з самим собою та оточуючими людьми.

Суть позитивного мислення полягає не в тому, щоб не помічати негативу. Воно допомагає швидко зорієнтуватися у своїх можливостях і діяти конструктивно.

Процес зміни мислення тривалий, над собою потрібно працювати щодня. Зате в один прекрасний момент ми усвідомлюємо, що наше мислення позитивне, і легко відганяє небажані думки, як тільки вони з’явилися.

Техніка зупинки думок

Ця техніка — спосіб позбутися думок, які викликають тривогу і пригнічений настрій. Вона спрямована на їх викорінення. В результаті постійної роботи над собою кількість таких думок з часом значно зменшиться, і ігнорувати їх стане легше.

Техніку зупинки думок можна практикувати самостійно або на прийомах у лікаря або психотерапевта. Іноді людина не може сама навчитися зупиняти погані думки. У такому випадку рекомендується звернутися за допомогою до професіонала.

План по зміні мислення

Щоб зупинити небажану думку, потрібно зосередитися на ній і навчитися говорити собі «стоп!», Коли ви починаєте думати про це. Ймовірно, спочатку вам доведеться голосно говорити це слово вголос. Але незабаром достатньо буде вимовляти «стоп!» В розумі. Тобто, використовувати цю техніку ви зможете в будь-якому місці і в будь-який час.

План боротьби з негативними думками наступний:

Запишіть свої самі негативні думки. У список повинні потрапити думки, які з’являються знову і знову, викликають у вас почуття тривоги і відволікають від повсякденних справ. Першою в цьому переліку повинна бути сама небажана думка, потім — в порядку убування негативності. Починайте освоювати техніку зупинки думок з кінця списку — з найменш негативної думки.

Уявіть свою думку. Виберіть для тренування затишне місце, де б ви змогли вигукнути «стоп!» Не побоюючись, що вас почують. Сядьте або ляжте, закрийте очі. Уявіть ситуацію, в якій могла б виникнути негативна думка, і зосередьтеся на ній.

Зупиніть думку. Ефективний спосіб перервати думку — раптовий переляк. Спробуйте, наприклад, скористатися будильником. Встановіть його так, щоб він задзвонив через 3 хвилини. Зосередьтеся на своїй негативній думці. Коли задзвонить будильник, викрикуючи слово «стоп!». При цьому можна встати, клацнути пальцями або хлопнути в долоні. Потім постарайтеся ні про що не думати протягом 30 секунд. Якщо в цей період турбує вас думка знову, знову викрикуючи «стоп!». З часом ви навчитеся давати собі таку команду в розумі.

На заключному етапі почніть замінювати тривожні думки заспокійливими твердженнями або образами. Інакше негативна думка повернеться. Наприклад, якщо ви боїтеся літати в літаку, скажіть собі, що літак є найбезпечнішим видом транспорту. Уявіть, як ви зручно влаштувалися у кріслі, а літак благополучно прибув на місце призначення. Періодично образи можна змінювати, щоб вони не втрачали ефективності.

Коли ви навчитеся зупиняти першу думку, переходьте до наступної.

Медитація

Техніка медитації — відмінний засіб для концентрації і заспокоєнні розуму. Регулярна медитативна практика сприяє духовному і фізичному здоров’ю, вчить ментальному самовладанню. Переваг медитації багато, і одне з них це розвиток позитивного світовідчуття. У медитативному стані легше позбутися великої кількості негативу, який вас турбує. Медитацію можна поєднувати з візуалізацією і аффирмациями — так ефект вийти ще сильніше.

Отже, як тільки ви станете господарем своєї свідомості, і зможете перетворювати кожну подію життя в позитивний, надихаючий досвід, ви назавжди позбавитеся від хвилювань, сумнівів, розчарувань. Ви більше не будете заручником свого минулого — ви станете творцем свого прекрасного майбутнього.

Притча про позитивне мислення

Якось старий учитель сказав своєму учневі:

         -         Будь-ласка, оглянь цю кімнату і спробуй знайти у ній все, що має сірий колір.

Молодий чоловік оглянувся. В кімнаті було багато сірих речей: книга, підлога, підставка під квіти, штори і ще багато різних дрібниць.

        -         А тепер закрий очі і назви вголос всі речі… блакитного кольору, - попросив учитель. Молодий чоловік розгубився:

        -         Але я нічого не помітив!

Тоді учитель сказав:

        -         Відкрий очі. Подивися, як тут багато речей блакитного кольору!!!

Це була правда: ваза, рамки фотографій, килим. Учень відповів:

        -         Але ж це хитрість! Адже я за вашою вказівкою шукав сірі речі, а не блакитні!

Учитель тихо зітхнув, а потім посміхнувся:

       -       Саме це я і хотів тобі показати! Ти шукав і знаходив тільки сірий колір. Так само відбувається з тобою і в житті: ти шукаєш і знаходиш тільки погане і не помічаєш хорошого!

Учень заперечив:

    -  Мене завжди вчили, що слід чекати гіршого, і тоді ніколи не виявишся розчарованим. А якщо гіршого не станеться, то мене чекає приємний сюрприз. Ну, а якщо я завжди буду надіятись на краще, то ризикую бути розчарованим.

На що старий вчитель відповів:

         -       Упевненість в користі очікування гіршого змушує нас не помічати все хороше, що відбувається у нашому житті. Якщо чекаєш гіршого, то, скоріш за все, його і отримаєш. І навпаки. Можна знайти таку точку зору, з якою кожне переживання буде мати позитивне значення. З цієї хвилини ти будеш шукати у всьому щось позитивне!

Вплив спілкування дорослих на мовленнєву компетентність дітей дошкільного віку

Що говорити
Як говорити
Коли говорити

Теми для спілкування з дитиною

Розвиток дитини
Розповідь про природу
Розвивальні ігри
Виховання

«Прийоми ефективного спілкування»

• Відкласти справи заради розмови з дитиною
• Розмова повинна відбуватись на рівні зросту дитини
• Потрібно демонструвати дитині, що ви її чуєте
• Мова вашого тіла повинна демонструвати, що ви уважно слухаєте дитину
• Підтримка дитини посмішкою, обіймами, поглядом під час розмови
• Тон вашої мови повинен бути довірливий
• Робіть паузи, дайте дитині подумати, помовчати, не вимагайте негайної відповіді

Не варто під час спілкування зі своєю дитиною

• Ігнорувати
• Віддавати накази
• Погрожувати
• Читати мораль, повчати
• Давати відразу готові рішення
• Критикувати, ображати
• Наводити свої здогадки
• Проводити розслідування
• Залякувати під час бесіди
• Нагадувати минулі провини
• Наводити приклади інших дітей
• Вести монолог, а не діалог

Дитяча істерика

У сім'ях, в яких маленькі діти, Батьки часто стикаються з ситуаціями, коли у їхніх малюків виникає дитяча істерика. Часті приклади дитячих істерик можна спостерігати в магазинах, коли батьки відмовляються купити яку-небудь іграшку, і дитина спочатку встає, як укопаний,його неможливо зрушити з місця, а потім вибухає гучними криками і плачем.

Дитяча істерика може виявлятися в абсолютно різноманітних формах. Це може бути і ниття, стогони, ор, коли дитина повністю втрачає над собою контроль.

Батьки часто не знають, як реагувати на таку поведінку свого малюка. Для того щоб знати, що робити при істериці дитини, для початку потрібно розібратися в коренях цієї істерики.

·         Одна з перших причин криється в характері дитини. Так, саме в ньому. Адже у маленької дитини вже є свій характер. Хтось обожнює бути в центрі уваги і любить, коли їм захоплюються. І якщо він не отримує від оточуючих того, чого хоче, він вдається до доступних йому способам приковування уваги - крики і гучний плач. Якщо такі істерики у дитини стають постійними, то батькам треба вибудувати свою лінію поведінки.

У першу чергу, ні за що не звертати увагу на таку потворну поведінку дитини. У другу чергу, приділяти увагу дитині, схвалюючи його позитивні риси характеру. Увага для дитини - це питання, відповіді, зацікавленість в успіхах дитини, пам'ять до дрібниць з боку батьків.

·         Друга причина істерик - виховна. Діти можуть закочувати істерику не всім, а тільки тим, хто на неї піддається.

Справитися з таким видом істерик допоможуть тільки завзятість, наполегливість і готовність витримувати "натиски" дитини.

Якщо розібрати на прикладі ситуації в магазині з іграшкою. Якщо ви не проти придбати бажану дитиною іграшку, то краще купіть відразу. Але якщо ви впевнені, що іграшка йому не потрібна, то скажіть чітко і ясно "ні". Найгірша ситуація, якщо дитина буде плакати і кричати, а ви потім йому скажіть: "Добре, купимо, тільки не кричи!". Так, дитина зрозуміє, що він всього може добитися від своїх батьків, головне подовше покричати.

·         Ще одна з причин дитячих істерик криється у фізіології.

Часто у дитини після тривалого неспання виникає необхідність "покричати", витратити енергію, щоб потім спокійно заснути. Так діти знімають напругу. Поки дитина зовсім маленька, це йому необхідно. Але якщо це відбувається з дитиною у віці після 3 років, то це може сигналізувати про перенапруження і втоми у дитини. Якщо довго ігнорувати ознаки втоми у дитини, то це виливається в істерику, немов відбувається коротке замикання. У таких випадках маляті треба допомогти, взяти його на руки, покачати, заспокоїти.

·         Причина істерики може бути і вікова.

Це всім відомі кризи трьох років і подібні. Дитина ні кого не слухає, хоче робити все по-своєму, тобто він хоче самоствердитися, показати своє "Я". Батькам у цей період треба проявляти терпіння і твердість.

Коли можливо, треба дати проявити маляті самостійність. Скажімо, хай сам вирішить, що надіти. Але батьки повинні на самому початку визначити межі того, що можна, а що не можна. Це стосується навіть безпеки їх малюка у відносинах його з іншими.

Найголовніше, батьки ніколи не повинні бути байдужі до проблем дитини, навіть самим дріб'язковим. Встановити контакт і налагодити хороші взаємини - це одна з головних задач батьків у вихованні дитини.

Формування навичок та вміння з безпеки життєдіяльності дітей

10 правил - пам’яток для батьків

ü Люби свою дитину! Радій з її присутності, сприймай її такою, якою вона є; не ображай, не принижуй, не позбавляй її бути впевненою у собі, не піддавай несправедливому покаранню.

ü Охороняй свою дитину! Захищай від фізичних і душевних небезпек, навіть жертвуючи  власними інтересами і ризикуючи життям.

ü Будь прикладом для своєї дитини! Нехай у вашій сім'ї побутують чесність, скромність, гармонія.

ü Грайся зі своєю дитиною! Приділяй їй якомога більше часу, розмовляй з нею.

ü Працюй зі своєю дитиною! Привчай її включатися в усі роботи по господарству.

ü Дозволь дитині набути життєвого досвіду! Хай навіть не безболісно, але самостійно.

ü Покажи дитині можливості й межі людської свободи!

ü Привчай дитину бути слухняною! Батьки повинні стежити за поведінкою дитини і спрямовувати її таким чином, щоб дії не завдавали шкоди ні їй самій, а ні іншим.

ü Чекай від дитини тільки таких міркувань та оцінок, на які вона здатна у своєму віці, виходячи з рівня розвитку і життєвого досвіду.

ü Зроби так, щоб спогад про щасливе дитинство зігрівав її все життя.

Знай: життя наших дітей залежить тільки від нас самих!

Поради батькам гіперактивних дітей

Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.

- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.

- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.

- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.

- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.

- Не завищуйте вимог, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від послуху взагалі.

- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.

- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

- У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

- Говоріть стримано, спокійно і м’яко.

- Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

- Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

- Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

- Дотримуйтесь вдома чіткого розпорядку дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

- Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах то, що чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

- Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.

- Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

Психологічна валіза –
«Швидка допомога» при взаємодії з гіперактивною дитиною

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.
2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність.
3. Поставте несподіване запитання.
4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.
5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.
6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).
7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).
8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.
9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).
10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.
11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).

Навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами

Хто вони – особливі діти?

Це діти - не менш розвиненні, а своєрідно, інакше розвиненні.

За твердженням відомого психолога Л. Виготського, «…дефективна дитина-якісно відмінний, своєрідний тип розвитку. Як з кисню та водню виникає  не суміш газів, а вода, так само особистість дитини з розумовими порушеннями є щось якісно інше, ніж звичайна сума недорозвинених функцій та властивостей. Дитина, розвиток якої ускладнений дефектом, не є просто менш розвинена, ніж її нормальні однолітки, діти, а інакше розвинена». Тобто коли використовують терміни «аномальна дитина», «дитина з вадами чи порушеннями розвитку», то це означає тільки одне – що дитина має своєрідний розвиток.

Рекомендації батькам щодо взаємин з дитиною із особливими потребами

• Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливість такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами.
• Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потребами – це довготривалий, складний процес, що потребує, Вашого уміння, терпіння, знання.
• Навчіться давати інструкції : вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.
• У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше, дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначте і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.
• Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
• У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому, що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.
• Разом з дитиною визначте систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
• Старанно, своєчасно, виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів-фахівців.
• Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
• Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.
• Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Рекомендації для вихователів, які працюють з дітьми з особливими потребами
1. Підготувати дітей групи до того, що поряд із ними навчатиметься  дитина з особливими освітніми проблемами:
• Створити в групі демократичне середовище, налагоджувати між дітьми дружні стосунки, щоб особливі діти почувалися себе членами колективу;
• Привчати дітей допомагати ( в разі потреби) опікувати особливих однолітків;
• Присікти зневажливе ставлення до дітей з обмеженими можливостями.
2. Перед прийомом  у групу дитини з особливими потребами детально ознайомитися з його анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини; вивчити медичні довідки; усвідомити, в чому полягає першопричина ( пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо)
3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання та розвитку.
Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з особливими потребами ( стан пам’яті, уваги, мислення, темп роботи, працездатність, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо)
4. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовуються у спеціальних закладах  під час навчання дітей з особливими потребами. Щоб мати уявлення, якими завданнями вміннями та навичками мають оволодіти особливі діти на кінець навчального року.
5. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи складність дефекту)
6. Знаючи специфічні особливості психічних процесів особливих дітей, коригувати їх у процесі навчання; враховувати під час навчання; враховувати під час планування діяльності.

Інклюзія — це процес реального включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства.

Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та якості навчання. Діти з особливими потребами стають частиною нашого життя, вони включаються в загальноосвітні школи, оточення, спільноти. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, як вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства.

Кожна людина незалежно від стану здоров’я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, має право на одержання освіти, якість якої не різниться від якості освіти здорових людей.

10 правил спілкування з дитиною

Не в кожній родині в батьків є можливість залишатися з дитиною вдома. Що ж робити тим, хто змушений залишати дитину без догляду? Психологи називають 10 правил поведінки працюючих батьків.

• Не приходьте додому голодними.
• Не перевтомлюйтеся.
• Правильно розставляйте пріоритети.
• Спілкування з дитиною важливіше всього.
• Дитина повинна бути помічником і рівноправним членом родини.
• Не самостверджуйтеся за рахунок дитини.
• Робота всього лише засіб для забезпечення родини.
• Умійте слухати.
• Радьтеся з дитиною.
• Не докоряйте шматком хліба

Отже, батькам слід більше спілкуватися з дітьми, гратися разом з ними, розповідати казки, заохочувати дітей за правильну вимову звука, слова, речення, виконувати поради логопеда, вихователя, закріплювати досягнуті успіхи.

Поради батькам майбутніх першокласників

1. Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.
2. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.
4. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.
5. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.
6. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.
7. Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.
8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
9. Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».
10.  Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.
11. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
12. Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.
13. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
15. Не завищуйте і не занижуйте самооцінки дитини, оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

Виховуємо дітей

Перш за все, і педагогам, і батькам потрібна МУДРІСТЬ, яка передбачає, зокрема, позитивне світосприйняття, розуміння законів природи і суспільства, виваженість у словах і вчинках, толерантність по відношенню до дітей і дорослих, уміння зрозуміти іншого, об’єктивність в оцінках, далекоглядність.

Обов’язковою є ЛЮБОВ до дитини, повага до її особистості та прийняття її такою, якою вона є. Розуміння, що для неї екологічно, а що порушує її рівновагу і комфорт. Здатність поступатися власними інтересами, щоб не зашкодити здоров’ю дитини, як фізичному, так і психічному, моральному.

За цих умов дорослі, з одного боку, оберігають психіку дитини від небезпечних перевантажень, з іншого - вчать її мудрості й любові, а отже формують імунітет до недобрих впливів.

Педагоги і батьки виконують місію носіїв життєвого оптимізму, гарантів безпеки і благополуччя дитини. Формують позитивне світосприйняття, необхідне для її повноцінного розвитку.

Попри сумні і незбагненні події сьогодення та інші колізії дорослого життя створюють у родині та дитсадку спокійну світлу атмосферу, сповнену позитивних життєствердних настроїв.

Поводяться розважливо, гасять власні пристрасті. Враховують, що діти до 3-х років, хоча менше розуміють, дуже чутливі до психічного стану дорослих, перебувають у тісному емоційному зв’язку з матір’ю.

Малюють дитині світ не чорно-білим (поганий – добрий), а різнобарвним, розкриваючи філософію життя. Вчать розглядати кожне явище в природі та суспільстві з різних боків і точок зору.

Виховують повагу до інших людей, толерантність і терплячість до кожного, незалежно від того, чи подобається він, чи погоджується з тобою. Вчать засуджувати не людину, а недобрий вчинок, роблячи це без агресії. Самі в житті подають такий приклад.

Формують дружні взаємини між дітьми, згуртовують їх у спільних справах, не протиставляють одне одному, вчать радіти успіхові товариша.

Запобігають виникненню конфліктів, вчасно помічаючи їх назрівання.

Як би не кипіла душа болем, огидою, зневірою, не проявляють при дитині бурхливих емоцій, які (особливо негативні) руйнують її внутрішній світ. Не виправдовують насилля. Не ведуть дискусій, зокрема й політичних, у присутності дошкільнят.

Педагоги дотримуються нейтралітету, не нав’язують своїх особистих політичних та інших поглядів, і в жодному разі не протиставляють їх поглядам батьків вихованців. Для дитини стресогенними є вже самі лише розбіжності в переконаннях близьких людей.

Обмежують та пом’якшують негативну інформацію, що доходить до дітей. Але й не уникають розмови. Пояснюють спокійно, врівноважено, без агресивних ноток і тяжкого смутку (якщо події трагічні).

Не залишають дитину наодинці з сильними враженнями, оскільки малята незрозуміле додумують і можуть нафантазувати страхіття, більш стресогенні за реальність. Заспокоюють і підбадьорюють малюка.

У періоди соціальних протистоянь (демонстрацій, виборів) педагог проявляє особливу пильність. Придивляється до дитячих ігор, що відтворюють враження малят, спрямовує їх у мирне річище. Якщо виникає гра політичної тематики, не забороняє, тому що діти мають потребу програвати те, що вразило, знімаючи стрес. Приділяє більше уваги індивідуальним бесідам, дає кожному виговоритись, вислуховує враження від побаченого (почутого), пояснює, що всі люди різні, і кожен може висловлювати свою думку. Це нормально. А от ображати одне одного, знущатися, бити, вбивати не можна ні дітям, ні дорослим. Демонструє об’єктивність, засуджуючи прояви агресивності будь-якої сторони, незалежно від власних політичних симпатій.

Дорослі враховують, що реакція дошкільнят на стресогенні ситуації може бути віддалена в часі. Дитина може страждати непомітно для нас, дорослих. Здається, що подія не справила на неї сильного враження, а стрес починає розвиватися. Найтяжчі дитячі стреси часто не проявляються зовні.

Якщо дитина прилучена до якоїсь духовної традиції, вірить у любов і справедливість Творця, то батьки вчать її обирати духовні цінності та плекати в собі лише добрі почуття. А негативні емоції, що виникають, знімати молитвою, і в усіх скрутних ситуаціях звертатися до вищої мудрості.